Андрій Магера: "Не треба вигадувати велосипед з квадратними колесами"

Чому українська влада варта української опозиції та як запустити у парламент свіжу кров, в проекті Філософія доступу до політики пояснює заступник голови Центрвиборчкому.

Аби доступ до влади був якомога сприятливіший для всіх категорій громадян, має бути цілий комплекс заходів, цілісна реформа як така.

Сама по собі зміна виборчої системи, якщо не буде державного фінансування партій, буде приречена на невдачу.

Саме пропорційна система з відкритими виборчими списками дає можливість організаційно зміцнити політичні партії, наповнити їх ідеологічним змістом, дає можливість здорової конкуренції всередині партії, а це неминуче призведе до відбору кадрів за якістю.

Я категоричний противник того, аби пропорційна система була єдиною виборчою системою на виборах до місцевих органів влади. Там можна підібрати ефективну виборчу систему для кожного рівня місцевих виборів.

Партії треба пряником та батогом спрямовувати, аби вони росли та ставали дорослими партіями, а не малими дітьми.

Найбільша проблема полягає в консерватизмі – в негативному сенсі слова – партійних лідерів наявних парламентських партій. Вони чомусь вважають, що пропорційна система з відкритими списками позбавить їх реального впливу на партії.

Запроваджувати ідею відкликання депутатів, на мою думку, це була б негативна річ. Депутат, який зраджує інтереси своїх виборців, повинен відповідати інакшим чином: партія не повинна включати його в список кандидатів на наступні вибори, а виборці повинні покарати його по-своєму – не голосувати за нього.

Коли в країні немає корупції, то виборча система не має особливого значення. Але коли в країні висока корупція, то не може існувати мажоритарна складова, за умов якої корупція "поводить" себе дуже вільно.

Дай Боже, щоб на цьому етапі ми не загрузли у виборчій реформі. Можливо, зараз не варто приймати виборчий кодекс. Зараз варто прийняти Закон про вибори до парламенту за новими правилами – за пропорційною виборчою системою з відкритими списками. Потім прийняти прогресивний закон про місцеві вибори, а згодом, як ми вже оновимо законодавство, прийняти кодекс.

Скажімо, якщо велосипед з круглими колесами, то Україна не є унікальна в світі і не треба вигадувати велосипед з квадратними колесами і доводити, що він швидше поїде. Є досвід інших країн, і добре, що його можна вивчати і не вигадувати щось окремо.

Для нас великий виклик та ризик, що виборче законодавство в країні, на жаль, часто змінюється. Але якщо ставити питання "Що краще, змінювати законодавство у кращий бік чи консервувати чинне погане законодавство?", то я б все ж підтримав першу точку зору.

Я б не перебільшував роль референдумів. Це дуже делікатний механізм, який не треба застосовувати часто, і тим більше в умовах незрілої демократії.

Важливо, аби суспільство саме змінило ставлення до державної служби. Якщо у нас і далі буде культивуватися сприйняття службовця як злочинця, то ніякої перспективи у державної служби не буде.

Унікальність України зараз, як держави, в тому, що питання влади та опозиції – це досить розмита річ. Я не знаю, де одне закінчується, а друге – починається. І всі люди з політичного істеблішменту, образно кажучи, вже давно один з одним по кілька разів "переспали", в політичному сенсі цього слова. Тобто в них зав’язаний бізнес, зав’язані політичні історії в якомусь проекті і так далі. Хтось сьогодні при владі, хтось – в опозиції. Якщо виникають якісь кримінальні провадження – вони спускаються на гальмах, бо все "вариться в своєму соку". Потрібно міняти виборчу систему, щоб свіжа кров приходила до парламенту.

Спецпроект з НВ "Доступ до політики" — рубрика, в якій зібрано уривки з глибинних експертних інтерв’ю, проведених громадськими організаціями "Центр UA" та "Колегіум Анни Ярославни" в рамках повного циклу публічної політики за напрямком "Рівний доступ до політики"

Джерело: Новое время