Що таке зробити, коли немає роботи?

Уся країна пильно стежить за сесійною залою Верховної Ради – саме там обговорюються та приймаються найважливіші рішення, що торкаються кожного з нас. Нещодавно опозиція аж на два місяці заблокувала Раду, унеможлививши пленарні засідання та прийняття нових законів. Більшість депутатів залишилась без основного "робочого місця". Але чи обмежується праця народних обранців виступами з трибуни та натисканням кнопок під час голосування? Ми вирішили довідатись в експертів та у самих депутатів про три речі. Яку депутатську діяльність передбачено законом? Як ця діяльність виглядає на практиці? І яку відповідальність нардеп може понести за неналежне виконання своєї роботи?

Трудові обов’язки народного обранця

"Робота народного депутата складається не тільки з участі в пленарних засіданнях парламенту, але і з роботи в комітеті, розгляду звернень громадян, підтримання зв’язку з виборцями, підготовки законопроектів тощо", - говорить юрист Дмитро Котляр. На його думку, хоч блокування сесійної зали і унеможливлює основну функцію Ради – законодавчу – такий захід може бути виправданим і бажаним. "Першим обов’язком депутата, визначеним в Законі про його статус, є дбати про благо України, захищати інтереси виборців та держави", каже пан Котляр. Якщо блокування проводиться в інтересах виборців чи задля припинення порушень Конституції, то воно є легітимною, хоч і крайньою формою політичного протесту.

На думку Ярини Журби, експерта із Центру політико-правових реформ, блокування не має провокувати бездіяльність, а навпаки – накладає на депутатів іще більшу відповідальність. "В такий час народні депутати з усіх фракцій повинні докласти максимум зусиль для того, щоб усунути причини конфлікту, досягти консенсусу та повернути діяльність Верховної Ради в межі правового поля". Словом, незалежно від того, є засідання чи нема, блокується сесійна зала чи ні, народні обранці мають чим зайнятись.

Згідно з розкладом роботи Верховної Ради, який готується окремо до кожної сесії, лише на першому та третьому тижнях місяця є пленарні засідання – зазвичай це лише 8 днів на місяць. Оскільки депутатська праця добре оплачується з коштів платників податків, суспільство вправі очікувати, що решту робочих днів народні обранці не б’ють байдики. Простору для роботи більш ніж достатньо. Так, офіційний розклад відводить другий тиждень кожного місяця "роботі в комітетах, комісіях та фракціях", а кожен четвертий – "роботі з виборцями".

Працювати чи відпочивати – кожен обирає для себе

Так у теорії, а як на практиці? Багатий досвід Тараса Чорновола, у якого за плечима робота у чотирьох скликаннях Верховної Ради, показує – ілюзії про напружену депутатську працю дуже часто не виправдовуються. Навіть у пленарний тиждень більшість нардепів мали скорочений робочий день. У понеділок – лише двогодинна погоджувальна рада для голів фракцій та комітетів. У решту днів пленарні засідання починаються о 10 ранку, обідня перерва триває дві години, а о 18:00 робота, як правило, припиняється. По середах у другій половині дня проводять засідання комітетів, однак, за словами Чорновола, "половина депутатів на засідання комітетів взагалі не ходять, і навіть іноді не знають, до яких комітетів належать". У п’ятницю – короткий день: вже о 14 годині народні обранці роз’їжджаються.

"Тиждень роботи у комітетах та фракціях" нерідко перетворювався на фарс. Депутати були зазвичай прив’язані до якихось округів, але чим вони там займались – ніхто простежити не міг. Не допомагало і запровадження звітності, коли потрібно було написати, хто скільки осіб прийняв, які звернення зробив, які зустрічі провів тощо. Приміром, у Партії регіонів (як, вірогідно, і в інших фракціях) багато нардепів вписували у звіти цифри "зі стелі". Якщо якась робота й робилась, то, здебільшого, помічниками. Аналогічно проходив і "тиждень роботи з виборцями". Більшість депутатів мають свої громадські приймальні в якомусь місті, але вони самі визначають, скільки в них працювати і якою мірою експлуатувати помічників. Чимало нардепів використовували такі тижні як додаткові відпустки – у п’ятницю ввечері виїхав, повертаєшся через один тиждень у вівторок, у сумі 10 днів відпочинку. І це ще за умови, якщо депутат сумлінно відвідує пленарні засідання. Дехто прилітав після такого тижня "роботи з виборцями" з новою свіжою засмагою і зі словами: "Працював у закордонному виборчому окрузі" (популярний у стінах парламенту жарт).

Але якщо бодай частково виконувати депутатські зобов’язання, то це все ж - не завжди легка робота. Наприклад, прийом громадян може затягнутись до ночі і включати розмови з численними "божевільними", які наводнюють приймальні нардепів. Депутатські звернення не завжди розглядають вчасно, а право вільного доступу на територію будь-якого підприємства регулярно намагаються обмежити охоронці… Словом, навіть депутатське посвідчення не робить людину всесильною, тож навіть сумлінні не можуть виконати всі поставлені перед собою завдання.

У новому скликанні, з поверненням мажоритарників, поняття "роботи з виборцями" набуло більш реального змісту: велика кількість нардепів змушена регулярно повертатись у "рідний" округ, аби не втрачати підтримку громадян. Наприклад, Олесь Доній – мажоритарник-самовисуванець, а за сумісництвом громадський діяч, останнім часом не може дозволити собі відпочити навіть на вихідних. "Щойно я повернувся з округу, де виступав у селах Городенківщини, проводив зустрічі з виборцями", - впевнено звітує він. "Лише буран не дозволив провести зустрічі в кількох селах. Як тільки в мене непленарний тиждень, я намагаюсь приїхати в округ. Також я проводжу зустрічі у своїх приймальнях у Коломиї та Городенці. У прийомний день це 50-70 відвідувачів".

Навіть законодавчі ініціативи Донія пов’язані зі зверненнями виборців округу, зокрема, занепокоєних закриттям сільських шкіл (депутат пропонує мораторій на такі заходи). До цього додається робота в комітеті культури і духовності, який проводить виїзні засідання та круглі столи в різних містах України. "Часу зараз не вистачає навіть на читання книжок", - втомлено підсумовує Доній.

Хто проконтролює роботу політиків?

Та чи так вже треба себе мучити цією діяльністю? Хто взагалі може проконтролювати, наскільки сумлінно народний обранець виконує взяті на себе зобов’язання? Депутати та експерти хором говорять про "політичну відповідальність", яка відрізняється від відповідальності звичайного найманого робітника. Норми трудового законодавства на депутатів на поширюються. Їх не можна звільнити за прогули чи лінощі, інакше у влади був би зручний інструмент для репресій. Є лише невеликі грошові санкції за неучасть у пленарних засіданнях – тобто депутат може недоотримати частину додаткових виплат. Та й то, рішення про позбавлення виплат приймає голова Верховної Ради.

Депутати стверджують, що ефективного контролю за їхньою діяльністю чи бездіяльністю не існує. Деякий вплив має лише керівництво фракції – надто нахабна поведінка може означати неприємну розмову з партійним босом, а отже, погіршення власних політичних перспектив. В ідеалі ж політичну відповідальність на депутатів має накладати суспільство, а не колеги. Наприклад, неуважного до виборців депутата можуть не обрати наступного разу – особливо якщо він мажоритарник без щедрої партійної підтримки, як у випадку позафракційного Донія. Але і "списочники" не повинні розслаблятись.

"Політична відповідальність – це складно", - говорить Ярина Журба. "Депутати приймають політичні рішення, ухвалюють закони - всі "батоги" в їх руках. Тож над депутатами стоїть лише суспільство, і лише воно може накласти на них відповідальність за неналежну діяльність. А якщо суспільство не спроможне цього зробити, то починається депутатське свавілля. І ніякі штрафи чи інші санкції тут не допоможуть".

Отже, все в наших руках. Не потрібно чекати виборів – вимагати справжньої, продуктивної діяльності від депутатів можна вже зараз, так само як потрібно добиватись публічного звітування за працю, яка оплачується з наших кишень. Звісно, є та проблема, що механізм "політичної відповідальності" не пропрацьовано і як її відстоювати – незрозуміло. Поки що важко добитись навіть того, щоб депутати 8 днів на місяць прийшли і проголосували власними картками. Але тільки з появою ефективної політичної відповідальності депутатів зможемо говорити про дієвий парламент в Україні.

"Владометр"