В свинячий голос. За що і чому передумували голосувати народні депутати?

В зручному форматі ці дані доступні за посиланням. Ми ж звернемо увагу на найбільш помітні рішення та депутатів.

Рішення, про які пошкодували. ТОП-5

Найбільше — 25 — заяв про відкликання депутати написали до законопроекту № 1694 про звільнення від мит імпортних матеріалів для виготовлення оборонної продукції. Усі 25 заяв написали депутати “Самопомічі” після того, як Олег Березюк з парламентської трибуни заявив про фальсифікацію фінального тексту законопроекту. За його словами, до фінальної версії включили дві суттєві поправки, які не розглядалися на комітеті. Які це саме поправки і чого вони стосувалися, голова фракції “Самопомочі” не сказав. Законопроект набрав 227 голосів, тож без цих 25 депутатів не був би ухвалений.

На другому місці — законопроект № 1558-1 про переведення валютних кредитів у гривню за старим курсом. Своє голосування щодо його ухвалення в третьому читанні та в цілому хотіли б змінити 20 народних депутатів, ще 11 хотіли б змінити рішення щодо цього ж закону в другому читанні. Погана економічна ситуація, активність “кредитного” та “фінансового” майданів, які регулярно влаштовували акції протесту під Верховною Радою, сприяли проходженню законопроекту. Проте, усвідомивши реакцію громадян, депутати почали масово відкликати голоси. Законопроект так і не став законом — Президент наклав на нього вето, здолати яке не вистачило голосів.

Троє депутатів — Олег Кулініч з “Відродження”, Сергій Мельничук з “Волі народу” та позафракційний свободівець Сергій Рудик — навпаки написали заяву з проханням вважати, що вони підтримали законопроект про валютні кредити. Напевно, орієнтувалися на іншого виборця.

На третьому місці опинився законопроект №1317 про заборону російських фільмів та серіалів, результати свого голосування за який хотіли б змінити 17 депутатів. Щодо цієї законодавчої ініціативи висловлювали застереження експерти Інституту медіа права та голова Асоціації медіа-юристів Тетяна Котюжинська, але парламентська більшість до них не прислухалася навіть постфактум. Натомість усі відкликані голоси “за” належать депутатам групи “Економічний розвиток”, яка спочатку більшістю складу підтримала законопроект, але потім досить вагомою частиною підтримала постанову про його скасування. Публічного пояснення такої позиції групи знайти не вдалося.

Цей законопроект також запам’ятався процедурним хаосом під час ухвалення. Приводом реєстрації постанови про скасування його ухвалення стали порушення під час розгляду поправок, факт яких визнавав регламентний комітет. Окрім цього, під час голосування не було зрозуміло, яку саме редакцію ухвалюють народні депутати: навіть співавтор законопроекту Микола Княжицький та авторка проголосованої поправки Вікторія Сюмар вважали, що було ухвалено заборону усього російського кіно та серіалів, хоча в опублікованому законі міститься лише заборона продукції, знятої у 2014 році і пізніше. Якщо у редакціях не зорієнтувались автори, то решта депутатів в сесійній залі тим більше чітко не уявляли, що саме вони ухвалювали.

Під час засідання регламентного комітету 4 березня заступник голови Олег Купрієнко жорстко розкритикував подібну практику:

Невідомо, чи саме процедурні порушення були причиною відкликання голосів групою “Економічний розвиток”. Але вони в будь-якому разі посилюють позиції критиків закону.

Нарешті, ухвалений в “бюджетній гарячці” законопроект №3688, що вводив цілий ряд змін до податкового законодавства, зібрав 8 заяв про зміну голосувань — 2 депутати попросили змінити їхні голосування на позитивні, 6 — навпаки, замінити “за” іншим голосуванням, або замість запису про відсутність поставити рішуче “проти”. 

Так само 8 депутатів написали заяву про зміну даних їхнього голосування щодо проекту постанови №1854 про звернення до міжнародних організацій про визнання Росії країною-агресором. Непідтримка цього вкрай гострого питання могла дорого коштувати депутатам, тому вони поспішили написати заяви із проханням вважати голосування позитивним, або принаймні пояснити, що не голосували внаслідок відсутності у залі.

Навіщо депутати відкликають свої голоси?

Заяви з проханням вважати результат депутатського голосування іншим не мають юридичної сили, тому всі ці відкликання голосів – суто символічна можливість для депутатів висловити свою актуальну позицію з якогось питання або виправдатися за випадкову помилку, якої вони припустилися під час голосування. Якщо дивитися не на резонансні законопроекти, а на дані загалом, то видається, що депутати частіше просять зарахувати їхній голос на підтримку рішення, аніж відкликають голоси “за”. Це свідчить, що громадяни чи фракційне керівництво частіше дорікають за непідтримку потрібного рішення, ніж звинувачують у підтримці шкідливого закону. 

Подібні заяви також можуть бути способом показати додаткову активність. Саме тому, ймовірно, ці заяви часто пишуть депутати з “Опозиційного Блоку” Юрій Солод та Наталія Королевська, які, як і більшість їхніх колег за фракцією, не можуть похвалитися активністю на пленарних засіданнях, і зазвичай рідко голосують навіть проти рішень коаліції, тож додатковий інформпривід для них не буде зайвим.

Але є й більш екзотичні випадки. 

Найбільше відкликаних голосів (59) — у депутата з “Волі Народу” В'ячеслава Богуслаєва. Він відкликав усі свої голоси 9 і 10 квітня 2015 року, “так як він був відсутній”. 

Історія, що стоїть за цією заявою, виглядає простою: напевно, депутат просто віддав свою картку комусь з колег. Але чому в такому разі він відкликав голоси, неясно: можливо, в ці дні колега проголосував за якісь рішення, що самому Богуслаєву не подобалися. Отримати коментар від самого депутата з цього приводу не вдалося, оскільки контактний телефон, вказаний на сайті Ради, не відповідає.

Позафракційний депутат Олександр Дубінін, який був обраний у Дніпропетровській області та вийшов зі складу фракції БПП після відставки Ігоря Коломойського, заявив, що був відсутній 24 грудня, тому просить вважати голосування найгарячішого бюджетного дня недійсними. 

Зв’язатися з паном Дубніним і запитати, як його картка могла голосувати за його відсутності, теж не вдалося.

Два депутати Радикальної партії — Оксана Корчинська та Юрій Чижмарь — написали заяви про свою відсутність під час голосувань 27 січня 2015 року. Їхні картки того дня були вставлені в слоти. Хоча ніхто з колег не скористався картками для голосування, депутати все одно написали заяви, аби статус “не голосував / не голосувала” за постанову про визнання Росію агресором був потрактований правильно. Так само зробив і  Андрій Лопушанський з Блоку Петра Порошенка.

Хто кнопкодавив за відсутніх?

Чи можемо ми з’ясувати, хто ж голосував карткою відсутніх депутатів? З голосуваннями картки В'ячеслава Богуслаєва 9-10 квітня ясності немає. 9 квітня кореспондент ЧЕСНО зафіксував неперсональне голосування з боку його колеги за групою Володимира Бандурова, але не факт, що він голосував саме за Богуслаєва.

Спробуємо замість фото-відео фактів використати дані голосувань. Припустимо дві речі:
1) картка Богуслаєва ці два дні перебувала в когось одного з його колег за депутатською групою;
2) кнопкодав голосує карткою іншого депутата, щоб дати максимальну кількість голосів, тому синхронно голосує і своєю, і “позиченою” карткою. У такому разі невідомий колега користувався карткою Богуслаєва лише тоді, коли сам голосував “За”. 

Тоді цілком логічно, що ми шукаємо депутата з “Волі Народу”, який підтримав усі рішення, за які голосувала картка Богуслаєва. Володимир Бандуров відразу відпадає — він голосував лише за 5 рішень з 11. За всі рішення разом із карткою Богуслаєва голосували Степан Івахів, Віктор Развадовський, Юрій Шаповалов та Михайло Поплавський. Ймовірно, саме хтось із них натискав кнопки за відсутнього депутата.

Це — останнє, що можна стверджувати більш-менш впевнено. Далі можна припустити, що людина, яка голосувала за Богуслаєва 9 та 10 квітня, частіше за інших голосувала синхронно з карткою Богуслаєва і решту каденції — тоді головним підозрюваним буде Віктор Развадовський. Цей депутат підтримав більше 80% голосувань “за” Богуслаєва протягом каденції. Або можна вважати, що той, хто кнопкодавив у ці дні, мав бути спійманим “на гарячому” в інші. У такому разі слід підозрювати Юрія Шаповалова. Проте певності в жодному з випадків немає.

З Олександром Дубініним ситуація трохи ясніша. Хоча він і позафракційний депутат, проте входить до складу політради партії “Укроп”. З укропівцями Андрієм Денисенком, Віталієм Купрієм та Валентином Дідичем Дубінін сидить на одному ряду у сесійній залі. Хоча депутатська картка працює на будь-якому місці, за сусідів голосувати зручніше. Найімовірніше, кнопкодава слід шукати саме серед них. 

Використаємо той самий підхід, що і до кейсу Богуслаєва, та порівняємо голосування Олександра Дубініна із голосуваннями активних укропівців. Окрім членів політради, візьмемо до уваги також голосування Володимира Парасюка, який згадується на сайті партії в якості члена одноіменного міжфракційного об’єднання. Борислав Береза, що також раніше входив до “Укропу”, тепер на сайті партії забутий, а Дмитро Ярош майже не відвідує Верховну Раду.

Вийде, що з 16 разів, коли 24 грудня картка Олександра Дубініна голосувала “за”, Віталій Купрій не голосував взагалі, Володимир Парасюк голосував 5 разів, Андрій Денисенко — 12, Олександр Шевченко — 13, Тарас Батенко — 14, а от Валентин Дідич — усі 16 разів. Саме останній і є нашим основним підозрюваним. Наразі з цим депутатом зв’язатися також не вдалося.

Симптом хронічних хвороб

Для відкликання кожного окремого голосу можуть бути свої причини. Проте всі вони так чи так свідчать про системні проблеми, які нинішній парламент досі не подолав, або не дуже-то й прагне долати. Порушення регламенту, можливість віддати власну депутатську картку іншому, режим “скаженого принтера”, коли на ознайомлення з проектами законів у депутатів немає ані часу, ані сил — це ті явища, які не дозволяють ухвалювати якісні закони, змушують депутатів писати юридично безсилі заяви, а громадян — обурюватися з приводу поганих рішень, а не брати участь у підготовці хороших.

Автор: Павло Миронов - провідний аналітик Громадського руху ЧЕСНО