Новорічні мрії з дитинства

Ірина Федорів, регіональна координаторка ЧЕСНО: 

У дитсадку я хотіла бути продавцем шоколадок. У школі хотіла бути хірургом. Але мені розказали про клятву Гіппократа. Лікарі мають рятувати всіх. Навіть дуже поганих людей. І я зрозуміла, що не зможу стати лікарем. Далі подумала, що буду адвокатом. Але мені розповіли про таке поняття, як “адвокатська таємниця”. І я зрозуміла, що якщо мені людина розкаже щось погане про себе - мені доведеться мовчати і захищати її інтерес. Тоді мене дуже цікавило, чи можна знайти професію, яка допоможе людям і водночас викриє тих, хто робить погані речі. За умов корумпованої міліції мені порадили бути журналістом.

Тому в новому році бажаю всім дітям знайти те, що підходить по духу кожному, а дорослим не забувати, що в дитинстві ми всі хотіли чогось світлого і правильного.

Олександр Саліженко, digital-менеджер ЧЕСНО: 

В дитинстві дорослі радили мені стати космонавтом або моряком, але я мріяв бути богатирем. Та на це мені відповідали, що такої професії немає. Згодом я хотів стати солдатом або водієм, але також не склалось. 

Нового року я чекав більше, ніж Дня народження, хоча особливих подарунків ми з сестрою й не отримували. Колядування на Різдво теж завжди для нас було великою подією - багато цукерок, мандаринів, горіхів і пряників. Одного року півночі чатували біля ялинки, коли прийде Дід Мороз. Коли цього не сталось, вся новорічна магія зникла.

Валерія Моісеєва, адмініструє діяльність організації:

Я мріяла бути кондуктором. Справді. Пам'ятаю, що хотілося перевіряти квитки. Постійно грали в такі ігри.

Антон Іванов, комунікаційний менеджер: 

В дитинстві я мріяв бути трансформером, але щось пішло не так і трансформером я так і не став. Трансгуманізм звичайно сильно просунувся з того часу, але надії мало.

Ганна Грабарська, фотограф, парламентський кореспондент: 

В дитинстві я мріяла стати водієм автобуса. Так і казала: “Хочу бути автобусником”. Але мрія не справдилася навіть у найменшій частині - в нашої сім’ї ніколи навіть автівки не було, і я досі жодного разу в житті не сиділа за кермом.

Про новорічні свята з дитинства маю небагато спогадів. Наша сім’я постійно була разом, тому Новий рік не святкувався якось особливо - ми просто вечеряли, дарували подарунки, спілкувалися. Я не ходила в садочок, тому жахіття на кшталт ставання на стільчик й промовляння віршиків мене, дякуючи Богу, оминули. До мене лише один раз приходив Дід Мороз. Він подарував мені не той подарунок, що я хотіла, а потім зняв костюм і пішов випивати з моїми батьками на кухню. З тих пір про прихід Діда Мороза я ніколи не просила.

Валентин Краснопьоров, координатор проекту "Сильні громади": 

В дитинстві я хотів бути лікарем або священником. Потім, коли підріс трошки, зажадав стати правоохоронцем. Але вберегло.

Інна Борзило, виконавчий директор Центру UA: 

В дитинстві я мріяла бути письменницею.... потім міліціянткою... адвокаткою.. архітекторкою....лікаркою... і все це майже одночасно. У підсумку - всі мрії справдилися відсотків на 80 - ми рятуємо, захищаємо та будуємо суспільство та державу!

Андрій Круглашов, екс-координатор ЧЕСНО: 

В дитинстві мріяв бути піратом. Мама навіть називала "піратською" їжу, якої я волів уникати, наприклад, голубці. І я їв. А тато розповів, що одного разу, до мене прийшла лікарка і запитала, ким хочу стати. Я відповів - "дідом!". У дворових рольових іграх грав саме цю роль.

Леся Ганжа, редактор сайту "Доступ до правди":

Я хотіла бути багатодітною мамою і космонавтом. Я казала, що в мене буде 100 дітей, мінімум 50. Ще до народження дітей я збиралася злітати в космос: сенс такий - один раз напружитися, і все - герой Радянського Союзу, більше нічого не робиш, тільки з дітьми граєшся і в школу ходиш на День космонавтики, розповідати про те, як виглядає планета з вікна орбітальної станції, чим відрізняється Білка від Стрілки і як було важко катапультуватися на останніх хвилинах польоту. 

Дитина в мене одна, Радянського Союзу немає, рок-н-рол мьортв, але ми ще ні.

Все життя я на Новий рік була або Червоною Шапочкою, або Чебурашкою, або у крайньому разі Машенькою, яка загубилася в лісі. І ніколи - Сніжинкою. Всі дівчатка були красиві - у білих сукнях і коронах, а я - з розфарбованим носом і коричневими вухами. Життя хоч і прекрасне, але нелогічне…

Надя Кельм, інформаційний дизайнер: 

Я ні про що таке не мріяла, бо мені такі питання ніхто не ставив. Просто іноді була думка на кілька секунд: О! Це ж я виросту! А тоді я знов поверталася до своїх невидимих друзів.

Сергій Огородник, журналіст ЧЕСНО: 

У дитинстві ким тільки я не мріяв бути: дуже широкий спектр - від водолаза до священика. Зараз сам дивуюся своїм тодішнім мріям. Характер трохи обтесався, але кардинально не змінився - просто тепер ми знаємо трошки більше слів. На якомусь етапі теж мріяв бути письменником.

Ось частина мого недописаного роману: "Моє дитинство пахне свіжістю нічного літнього неба, щедро всипаного зорями, золотавим пилком з крилець нічного метелика, який бився наосліп об засиджену мухами лампочку у сараї, коли ми вночі гнали нишком самогон. То, власне, бабуля гнала горілку або варила сік, а ми, малі, просто крутилися поряд, вбирали її оповіді і насторожено прислухалися до темних кутків, у кожному з яких міг причаїтися волохатий і неодмінно добрий домовик. Десь на горищі підтюпцем перебігали стелею щури, осипаючи зі щілин підбитої диктом стелі перетрухле торішнє сіно. Знадвору через прохолодний і таємничий у темряві прочин дверей влітали, наче запізнілі гості, метушливі метелики, іноді там, одразу за високим стоптаним порогом, з дідусевої яблуні, легенько відпустивши гілочку, ледь чутно шелесне між листочками яблуко, приглушено тупне об землю і покотиться долі ген до погреба, від скороварки по-різдвяному пахло узваром і червоний балон із пропаном мав новорічний вигляд великої іграшки, яку забули в запиленому кутку і не повісили на запахущу морозну ялинку з бурштиновими  крапельками смоли на глиці...

Олена Жежера, журналіст:

Довгий час хотіла бути детективом як Шерлок Холмс. Після школи, пам’ятаю, слідкували з друзями за сусідами, навіть вели окремий зошит, куди записували, що той чи інший “об’єкт” зробив, куди пішов, з ким розмовляв, о котрій пішов, о котрій прийшов і т.д. Пізніше мріяла стати письменницею. Хотіла жити десь подалі від людей в горах з видом на море й приймати у себе в будинку випадкових подорожуючих, які б розповідали мені різні цікаві історії, а я б їх записувала. Зрештою, зараз я маю симбіоз дитячих мрій, окрім будиночку біля моря. Але це діло наживне.