Гадання на виборчих грошах: про що можуть розповісти фінансові звіти партій

Слід одразу зізнатися, що у випадку аналізу фінансових звітів на місцевих виборах, коли партії подають неправдоподібні цифри витрат, або ж узагалі ігнорують відповідну норму у законі «Про місцеві вибори», ми опиняємося у ситуації, де оцінки та припущення важать чи не більше за конкретні факти, підтверджені документально.

Таке «гадання» на виборчих грошах – чи, ширше, політичних фінансах – може скоро зникнути як вимушена практика. Минулої п’ятниці після місячної затримки було підписано закон про політичні фінанси. Згідно з цим законом, з наступного року партії повинні детально звітувати про свої надходження та витрати. Обліку підлягає кожна фінансова транзакція партії, зокрема і внески фізичних та юридичних осіб, а також витрати на поточну діяльність партії.

Хто подав, хто побоявся

Отже, місцеві вибори 2015 р. стали своєрідною перевіркою партій на готовність до наступного кроку у напрямку фінансової прозорості. Якщо говорити коротко – іспит на прозорість більшість партій провалили.

За даними, отриманими від ТВК, принаймні у семи обласних центрах більше половини партій взагалі не подали остаточні фінансові звіти (Житомир, Івано-Франківськ, Миколаїв, Одеса, Рівне, Суми та Ужгород). І навіть у Києві цього не зробили 20 партій із 41, що брали участь у виборчих перегонах.

Принципово не подають звіти колишні комуністи – їхня партія Нова держава не прозвітувала у жодному з 12 обласних центрів, де висувала кандидатів. Наш край та Опозиційний блок приховали свої виборчі надходження та витрати в 11 містах. У Радикальної партії 10 неподаних звітів.

За даними, отриманими від ТВК, нарівні з ними (10 неподаних звітів) йшла також Громадянська позиція. Така ситуація видалася дивною, оскільки партія традиційно будує свою програму на антикорупційних гаслах та прозорості. На наше звернення у ГП відповіли, що в деяких містах звіти були подані у ТВК (якщо це правда, то чому їх не надали для ознайомлення координаторам ЧЕСНО - окреме питання), а в деяких випадках через відсутність реєстрації місцевих осередків звіти подавалися разом з обласними або мерськими. В останній момент на мою скриньку надійшли звіти партії у Вінниці та Ужгороді, і тому цифра на інфографіці виявилася нижчою.

У всіх регіонах подав звіти лише БПП, Самопоміч і Батьківщина не прозвітували відповідно у двох та трьох обласних центрах.

Втім навіть якщо звіт і є, часто він - неповний. Хронічною проблемою є відсутність розшифровок витрат чи видаткової частини загалом. Наприклад, у Тернополі лише 5 партій прозвітували про витрати (у решти вказані лише надходження). Схожа ситуація виникла у Хмельницькому та Чернівцях. Часто внески кандидатів показують, як внески звичайних фізосіб.

Дехто подає нульові звіти, заявляючи, що витрати лягли на центральний (київський бюджет), хоча закон чітко каже, що всі гроші мають витрачатися з місцевих рахунків.  До прикладу, Блок Петра Порошенка подав нульовий звіт у Полтаві, отримавши при цьому найбільше мандатів у міськраді.

Що, де, коли – витрати великих партій

А тепер повернемося до нашої «кавової гущі» із гривневою консистенцією та запахом великої політики. На карті ви можете побачити як розподілилися виборчі витрати партій за регіонами. (перейдіть за цим посиланням, щоб відкрити карту у великому розмірі).

Всупереч закону про місцеві вибори, ТВК у Дніпропетровську відмовилася надавати звіти для ознайомлення регіональним представникам руху ЧЕСНО (витрати на вибори у Полтаві на основі прес-релізу ОПОРи, у Житомирі – Житомир.info).

Блок Петра Порошенка за витратами майже завжди входить у трійку лідерів, та й загалом витратив втричі більше за найближчого переслідувача. Якщо не брати до уваги астрономічний бюджет кампанії у Києві, у обласних центрах президентський блок розподіляв гроші більш-менш рівномірно.

Опозиційний блок не показав суттєвих витрат у регіонах. Єдиний виняток – Миколаїв, де розгорнулася справжня битва за мерське крісло між представником цієї політсили Ігорем Дятловим та кандидатом від Самопомочі Олександром Сенкевичем. Зрештою, 700 000 грн офіційних витрат не допомогли висуванцю Оппоблоку, і в другому турі він програв з розривом у 10%, зате партія отримала майже половину (26 із 54) мандатів у міськраді.

Партія Андрія Садового вкладала гроші не лише у кампанії в ключових для себе містах, зокрема Львові та Києві, але вочевидь намагалася посилити присутність у деяких східних регіонах. У Харкові та Запоріжжі Самопоміч опинилася на першому місці за витратами в обох містах (6,27 млн та 0,9 млн грн. відповідно). Зрештою, такий підхід сприяв відповідним електоральним здобуткам партії – 6 мандатів у індустріальному Запоріжжі і 13 у столиці Слобожанщини.

Батьківщина, як і БПП, розподілила витрати по всім регіонам. Єдина особливість кампанії цієї партії – відсутність витрат на рекламу на центральних телеканалах, що різко зменшує загальні видатки на вибори. В результаті партія офіційно витратила лише 5,2 млн та опинилася аж на 10 місці за витратами у обласних центрах.

Радикальна партія задекларувала суттєві витрати лише у Запоріжжі (457 тис. грн.). Зрештою у цьому місті партія трохи недобрала до 5% і опинилася за межами міськради.

Чи не найбільш централізовано витрачав гроші Укроп – майже 95% відсотків платежів було здійснено з київського рахунку. Окрім цього, партія ввійшла у трійку лідерів за витратами у Львові, Черкасах та Івано-Франківську. У всіх трьох радах були отримані мандати. Враховуючи дніпропетровське коріння Укропу, можна вважати тактику цієї партії дзеркальною до тієї, що використала Самопоміч, тільки цього разу вже щодо західних регіонів.

Витрати Свободи були суттєвими лише у Тернополі, де чинний мер-свободівець Сергій Надал з великим відривом переміг у першому турі. В Івано-Франківську, де у Свободи також є свій мер і найбільша фракція, звіту партії, на жаль, немає. В решті регіонів, в тому числі і у Львові, де Руслан Кошулинський несподівано вийшов у другий тур виборів, витрати партії й самого кандидата невеликі (менше 200 тис. грн).

Ще одна партія, що утворилася на уламках Партії регіонів і проводила серйозну виборчу кампанію, – Наш край. Її лідером є колишній нардеп від Одеси Антон Кіссе, а відома вона стала через те, що залучила до своїх лав велику кількість мерів. Втім, у Одесі «нашкраївці» не прозвітували взагалі. Зате точно відомо, що у Чернігові партія витратила більше за інших (2,6 млн грн.). Це й не дивно, адже команду політсили у цьому регіоні очолив міський голова Чернігова Олександр Соколов та заступник голови Чернігівської облради Валентин Мельничук.

Гроші на вітер – ТБ реклама

Ледь не перше, що впадає у вічі при погляді на статистику витрат – у Києві витрати перевищують всі інші обласні центри разом узяті, і складають 286,09 млн грн., або 80% усіх видатків.

Це не випадково, адже партії традиційно роблять ставку на політичну рекламу, левова частка якої припадає на телебачення. Центральні телеканали отримують найбільше, а виплати здійснюються з київських виборчих фондів.

Найщедріше спонсорував українські телеканали Блок Петра Порошенка, витративши 121 млн грн. ТБ-фаворитів у партії не було – гроші рівномірно розподілилися між найрейтинговішими каналами. Щоправда, найбільше отримала таки ахметівська ТРК «Україна», а своя доля припала й на 5 канал (інші партії не дуже охоче замовляли рекламу у президентського медіа-ресурсу). Більше того, протягом останніх тижнів перед виборами експерти повідомляли про зростання кількості заяв Порошенка без значної суспільної ваги у новинних відеосюжетах.

Рух за реформи також вирішив розкласти яйця у різні кошики, при чому більше за інших платив нішевим телеканалам – 5 каналу, Каналу 24 та Новому каналу. Трішки непродівано Укроп заплатив найбільше Інтеру, а не наближеному до Коломойського 1+1. Хоча можливо деякі медіа-послуги для партії були безкоштовними.

Опозиційний блок замовляв рекламу виключно у Інтера та ICTV, натомість ТРК «Україна» не дісталося нічого. Нагадаємо, за повідомленнями експертів, Інтер також активно «джинсував» на корить цієї партії.

Незважаючи на високу ціну, реклама на ТБ не обов’язково ефективною. Фіаско Руху за реформи – найяскравіший тому приклад. Замість того, аби фактично викидати гроші на вітер, штучно надуваючи рейтинг перед виборами, партіям варто більше вкладати у розвиток власної структури. Хоча навряд чи це вигідно нинішнім спонсорам політичних брендів.

Свої люди у регіоні

На останніх місцевих виборах себе проявили не лише великі політичні бренди, але й партії регіонального масштабу. Деякі з них це гравці із всеукраїнськими політичними амбіціями, які поки не мають сил вести повноцінну всеукраїнську кампанію. Існує також місцеві партії нардепів чи великих підприємців, які мають потребу отримати додаткові важелі впливу на місцях та захистити свої інтереси політичні чи бізнес інтереси. Є й партії створені під місцевих політиків, які вільно почуваються у себе на місцях і не бажають переходити у «вищу лігу».

Активність регіональних партій дуже легко визначити за витратами на вибори. Принаймні у третині обласних центрів були політсили, загалом непомітні у національному масштабі, але здатні на суттєві витрати. Зазвичай цього цілком достатньо для того, аби отримати кілька мандатів у потрібному місті, а по області - до кількох сотень.

Київ відзначився найдорожчою непрохідною партією. Рух за реформи банкіра Сергія Думчєва витратив 47,4 млн – більше, ніж будь-яка інша партія в усіх обласних центрах разом узятих, за винятком БПП. Це не допомогло, бо за 4% голосів мандатів у раді не дають. Більш успішною була партія колишнього очільника столиці Олександра Омельченка – Єдність витратила 5,7 млн грн. і в результаті отримала 15 депутатів у столичній раді. Партія рішучих громадян учасника другого туру мерських перегонів Борислава Берези обійшлася скромними як для Києва 1,13 млн грн., хоча у будь-якому обласному центрі такі витрати ввійшли б до трійки найбільших.

У Львові 14 млн грн. витратила партія нардепа і колишнього журналіста Дмитра Добродомова. Це всемеро більше за найближчого переслідувача – Самопоміч, і найбільша сума серед партій, що не брали участі у столичних виборах. Лише п’яте місце на перегонах у галицькій столиці і 6 мандатів – таким є досить скромний результат цієї політсили. Лідеру партії, що активно проводив медіа-кампанію на крісло міського голови, не вдалося навіть потрапити до другого туру виборів. У Чернівцях, де Народний контроль витратив півмільйона гримень, партія отримала 5 мандатів.

Ключовим містом для чергового уламку ПР – Відродження – став Харків. У столиці Слобожанщини до цієї партії перейшла вся команда чинного міського голови Харкова Геннадія Кернеса, і коштувала кампанія немало – 2,68 млн грн. Боротьби як такої у місті й не було – 2/3 мандатів для нової правлячої партії і черговий строк для чинного міського голови вже у першому турі.

Хмельницький – мала Батьківщина для власника найбільшої в Україні мережі гіпермаркетів нардепа Олександра Гереги. Дивно, якби у нього не було б тут своєї партії. І вона є! Партія «За конкретні справи» мала у своєму розпорядженні більший бюджет, ніж, скажімо, партія Кернеса у Харкові – 3,33 млн грн.. Зате результат скромніший – 6 із 42 мандатів. Ще 4 місця у Хмельницькій міській раді отримала партія «Поруч» іншого нардепа, Сергія Лабазюка, із другим за обсягом витрат бюджетом – півмільйона гривень.

Дві місцеві партії із помітними витратами втрутилися у боротьбу також і у Черкасах. Політсила діючого мера Сергія Одарича Партія вільних демократів при найбільших для міста витратах здобула 8 мандатів ради. Об’єднання «Черкащани» під проводом місцевих агромагнатів та колишніх нардепів Анатолія Семиноги та Олега Васецького має 5 своїх представників у міській раді при скромних 370 тис. грн. витрат.

Колишній голова Полтавської обласної ради та губернатор Полтащини за часів Януковича Олександр Удовіченко теж має власну політсилу – Рідне місто. Вона друга і за витратами, і за кількістю мандатів у відповідному обласному центрі. На третьому місці за витратами у Полтаві опинилися прості люди з партії нардепа Сергія Капліна. У Партії простих людей 5 мандатів.

Своя кишенькова партія є і в нинішнього спікера Верховної ради Володимира Гройсмана. Вінницька європейська стратегія витратила на вибори 650 тис. грн. і отримала більше третини мандатів у Вінниці. Ще десять своїх представників у раді має Блок Петра Порошенка, що забезпечує пропрезидентським (чи проспікерським?) партіям комфортну більшість у міській владі.

Європейська партія Миколи Катеринчука була активна на Закарпатті та на Волині. В Ужгороді партійний список очолив підприємець Іван Волошин, відомий через скандальну приватизацію готелю Корона. У цьому місті партія витратила 820 тис грн. і отримала 3 місця у міськраді. У Луцьку “єврооптимістів” просувала найбагатша депутатка міськради Олена Голєва. Втім, 250 тис грн. не вистачило для того, щоб отримати представництво у міськраді.

Попри всю недосконалість нинішньої системи прозорості фінансування партій, що характеризується неповнотою, фрагментарністю та й  - чого гріха таїти - необов’язковістю, передвиборчі звіти можуть немало розповісти зацікавленому глядачеві. А ми будемо придивлятися, дедалі уважніше. Найцікавіше почнеться з наступного року, коли партії нарешті будуть зобов’язані показати своїх власників.

Автор: Остап Кучма, аналітик Громадського руху ЧЕСНО