Інна Ведернікова: Мат короля, або Парламентська партія Януковича

Менеджмент Віктора Федоровича у парламенті виявився неспроможним. Суперечності між групами впливу у власній армії досягли критичного межі. Необхідні голоси знайшлися тільки після особистого і, зауважимо, неодноразового втручання глави держави. За помахом руки фігури не переміщувалися, знадобилися грізні окрики. Достеменно невідомо, чи використовував король мат, але те, що він метав грім і блискавки у своїх — очевидно.

Завершену сесію, особливо її фінал, можна вважати черговим етапом президентської кампанії Віктора Януковича. Крізь призму виборів-2015 слід розглядати і законопроект, який передбачає довічне призначення суддів президентом (чи є кращий спосіб зробити їх беззастережно кишеньковими?). І закон про векселі, який полегшує наповнення виборчого фонду. І встановлення референтних цін, що спрощує "роботу" з олігархами. І посилення позицій Міністерства доходів і зборів, яке отримало законну можливість в одній особі бути і збирачем, і контролером.

Яка роль опозиційних фракцій у цій історії? Якими фігурами володіють вони? У якій позиції перебувають?

Проте давайте по порядку.

Більшість у меншості

Проведення парламентських виборів за змішаною виборчою системою мало гарантувати Банковій отримання більшості навіть у разі партійної невдачі. Так і вийшло. 208 багнетів фракції ПР для повноцінної законотворчості недостатньо. Комуністи — союзники ситуативні і досить дорогі в експлуатації. Підтримані владою (чи перекуплені) одномандатники стали важливою складовою більшості. Але, як показував іще досвід Леоніда Кучми, робота з мажоритарниками вимагає часу, коштів, а також відомої тонкості.

Ідеальним фахівцем для подібної роботи міг би стати Андрій Клюєв, який знав усе про всіх: на що хворіє дружина Івана Івановича, які труднощі відчуває бізнес Петра Петровича, і скільки потрібно Василю Васильовичу на соціалку в його рідному окрузі. Питання, чи здатний Андрій Петрович принести відчутну користь державі. Але президенту — безсумнівно.

Однак влада вирішила інакше — куратором парламенту став символ зміцнілої на своїх позиціях Сім'ї перший віце-прем'єр Сергій Арбузов. Котрий, як з'ясувалося опікою депутатів займатися і не вміє, і не бажає.

Для розуміння гостроти моменту слід нагадати, що молодореформатори прийшли і в уряд, і до парламенту під нові конкретні завдання Сім'ї. Попередня Верховна Рада ухвалювала закони, що регулювали суспільні й економічні відносини, як би це делікатніше висловитися, — у сфері переділу між своїми і чужими. Місія ж нинішньої ВР — збалансувати перерозподіл між своїми. Більше того, наріжним каменем стало дуже благородне завдання наповнення бюджету. Який, у свою чергу, став основним джерелом доходу Сім'ї, котра спеціалізується на тендерах, закупівлях, реструктуризації боргів та інших премудростях бюджетного бізнесу.

Безумовно, автор за визначенням не сумнівається в глибокому усвідомленні й розумінні фінансистом Арбузовим стратегічних завдань, поставлених перед парламентом. Однак у тактичному вмінні нового "директора парламенту" знаходити й користуватися інструментами, здатними забезпечити виконання цих завдань, схоже, сьогодні засумнівався й сам президент.

З одного боку, молодому політикові можна тільки поспівчувати — він опинився в досить скрутній внутрішньопартійній ситуації. Наповнювати бюджет і ділити його між своїми, перманентно скорочуючи кількість ротів, означає неодмінно наступати на хворий мізинець комусь з олігархів. Якщо не Рінату Ахметову, то Дмитру Фірташу; якщо не Сергію Курченку, то Ігорю Коломойському; якщо не хазяям копанок, то цілій старій гвардії в особі, наприклад, Юхима Звягільського. Тому й гуляли по комітетах "векселі", "референтні ціни", "потоки і повноваження Міністерства доходів і зборів", а якщо й виносилися в зал, то справа не доходила навіть до включення цих наповнюючих бюджет законопроектів до порядку денного.

Однак, з іншого боку, дивуєшся, дивлячись на те, як молодий "директор парламенту" працює з депутатами. "Потрапити до Арбузова на прийом неможливо, — розповідає один досвідчений і, зрозуміло, змушений маскуватися мажоритарник. — Ні нам, ні пересічним депутатам-регіоналам. Та які там округи?! Яка там допомога?! Клюєв регулярно обдзвонював усіх. Цікавився і про справи на окрузі, і про особисті проблеми. А від Арбузова напередодні голосувань телефонує якась помічниця й нахабно дає "ЦУ" — підсумував розгніваний нардеп.

А от цікаво собі уявити — сидить наш герой Юхим Леонідович, коли вже його згадали, у себе в Донецьку в кабінеті. Підраховує доходи і перемоги за довгі роки депутатської та бізнес-діяльності. Фотографії на столі — з шахтарями рідної передової шахти Засядька, з майбутнім президентом в обнімку в молодості... І тут тобі дзвінок — від помічниці якогось Арбузова із "ЦУ"...

Великою організаційною перемогою апарат віце-прем'єра вважає так звані листи щастя. Слід гадати, їх щомісяця розсилає депутатам та ж таки таємна помічниця від імені шефа. Як подяку за голосування. Я довго сміялася, коли депутати розповіли байку про те, як такий лист-подяка за підтримку всіх законопроектів Кабміну прийшов не колишньому і всім відомому "директору парламенту" Олександрові Михайловичу Волкову, а його практично завжди відсутньому в залі тезці — баскетболісту Олександру Волкову. Метр від політики, кажуть, теж не сумував, коли уявив себе... двометровим баскетболістом. І це після того, як на одній з нечастих недавніх зустрічей фракції з Арбузовим, Волков, котрий колись забезпечував Кучмі безперебійну роботу парламентської більшості, почув від свого "внучатого наступника": "Волков? Так-так, я, здається, щось про вас чув...".

Потрапити до зарозумілого й байдужого до депутатських бід Арбузова мало кому вдається, вирішити питання — тим більше. Ціна депутатської лояльності відома — порятунок від "наїздів" (а таке нерідко трапляється і з провладними депутатами), сприяння бізнес-інтересам і бюджетна допомога округу. Однак Сергій Геннадійович чи то вважає таку ціну непомірною, чи то сприймає парламентське кураторство за необов'язкове громадське навантаження.

Минулого понеділка відбулися дві принципові зустрічі. Спочатку з фракцією зустрічався віце-прем'єр Арбузов. Прибулих перелічив Олександр Єфремов — 87 депутатів (із 208!). Потім хтось із депутатів зробив дубль і не став враховувати голів помічників — охочих послухати віце-прем'єра виявилося 65. Решта, слід гадати, нічого від нього не чекають.

Потім настала черга президента. Віктор Федорович, за інформацією наших джерел, провів тривалу розмову з Миколою Азаровим, Володимиром Рибаком, Сергієм Льовочкіним, Сергієм Арбузовим, Андрієм Клюєвим та Олександром Єфремовим. Зачувши лихо, Янукович зібрав у себе всіх, від кого тією чи іншою мірою залежить клімат у парламентській більшості, й велів покласти край чварам усередині парламентського осередку партії ,— всі групи впливу мусять працювати на спільну мету. Перша теза: "Будете собачитися — всіх звільню!". Друга: "Мені потрібні 24 закони, у тому числі — європейські. Завтра в залі має бути не менше 200 осіб". Вранці у вівторок, після прочуханки, в залі було 182 регіонали, за години дві добігло ще шестеро. Однак під обід армія знову розбрелася, залишивши в окопах 172 депутати...

Віктор Янукович гримнув кулаком по столу, Андрій Клюєв скасував відрядження у Владивосток на міжнародну конференцію з питань безпеки, і процес пішов — депутатський корпус стахановськими темпами став "поліпшувати" законодавство. Процес пішов, але проблема залишилася.

Тут, безумовно, буде доречною деяка статистика. Так, за період другої сесії парламентом було розглянуто всього 319 законів. Ухвалено? 68 (!). І якщо цю малу цифру частково можна списати на блокування трибуни опозицією (про успіхи якої — нижче), то
26 ухвалених законів Кабміну (із 70 запропонованих) списати, власне, ні на що й ні на кого. Тим більше що деякі урядові ініціативи (з огляду на їхню, м'яко кажучи, специфічність) ішли через депутатів. Наприклад, той-таки вексельний закон, авторство якого взяв на себе регіонал Валерій Омельченко.

Те ж саме стосується й депутатських законопроектів — їх ВР розглянула аж 236, а ухвалила — всього 31. Хай навіть значна частина "відмовників" — законопроекти опозиції.

Звідси жорсткі й недемократичні заходи влади стосовно парламенту ззовні. Наприклад, позбавлення депутатів мандатів "чистими" руками ВАСУ.

Опозиція поза позицією

Найбільш значущою перемогою опозиції стало запровадження системи персонального голосування, яка, втім, не врятувала парламент від рецидивів колишньої хвороби. За принциповість опозиції — дякуємо. А далі?

"Тушки". Є і, як кажуть обізнані люди, будуть. Про батоги й пряники для депутатів-бізнесменів регулярно повідомляють ЗМІ. Утриматися важко. Особливо коли врахувати, що товарно-грошові відносини почалися в опозиції давно, ще під час продажу місць у списках. Винних не покарано, висновків не зроблено. Далі буде?

Підтримка депутатами від опозиції законопроектів від влади. Річ не про корисність для держави, а про прямі заробітки (чи на партію, чи на кишеню). Ключові питання, в яких депутати від опозиції десятками заходили в домовленість із владою: майно, оренда, будівництво, ПЕК, списання й реструктуризація боргів, дерегуляція із вкрапленнями особистих інтересів, зміни до бюджету, затвердження суддів... Всі голосування на сайті ВР. Хто шукає — знайде. 

Недостатня підтримка власних законопроектів. Класика жанру — законопроект Міщенка з пенсійної реформи провалено. (30 опозиціонерів не було в залі). Законопроект про позбавлення депутатів і чиновників пільг — хай трохи популістський, однак у другому читанні можна було почистити. Провалений своїми ж. Та ще низка ініціатив Томенка, Продан, Гриневич...

Відсутність координації між фракціями під час голосування. Розбіжності в опозиційних фракцій виникають навіть у питаннях порядку денного та тривалості засідань. УДАР у ліс, "Свобода" — по дрова, "Батьківщина" — на зустріч із президентом.

Принцип: "тільки за себе". Врожайного четверга опозиція блокує трибуну на слові "бюлетень". Офшори й Кіпр — ці питання не викликають бажання стати грудьми на захист трибуни та економіки. Опозиція бере перерву. Коли? Коли призначають нового члена ЦВК. Вексельний закон із лазівками для Сім'ї не тривожить полум'яне серце опозиціонерів. Так, боротися за мандати Балоги і Домбровського необхідно. Але чи правильно це робити тоді, коли жителі Врадіївки вимагають відставки міністра МВС?

Плюс — подвійні стандарти щодо виборів у Києві, провал акції "Вставай, Україно!" і повільне, але неухильне розгортання рейтингової війни між потенційними кандидатами в президенти.

Варто виділити кілька узагальнюючих моментів роботи парламенту сьомого скликання.

Перший. Владі, незважаючи на вищеописані проблеми, вдалося продовжити формування системи збереження чинного режиму. Справді, в цивілізованих країнах можуть діяти і векселі (але з прозорим механізмом дисконтів та структур, які з ними працюватимуть), і референтні ціни (але без бажання Сім'ї відкладати яйця в чужі привабливі бізнес-гнізда), і навіть судді, призначені президентом довічно, можуть бути (але в контексті прозорої ефективної системи правосуддя та за наявності противаг у системі політичної влади).

Ми ж маємо справу не з державним, а з корпоративно-владним інтересом. Ухваленням вище перелічених законів (суддів із довічним перенесено на вересень, і сфальсифікований висновок профільного комітету ВР, слава Богу, не подіяв на депутатів та спікера) ВР по суті делегувала свої повноваження Кабміну і НБУ, надавши їм право регулювати суспільні відносини, які повинен регулювати закон. Парламентаризм рухається попереднім курсом — на остаточне самознищення. За фактом, в Україні діє сильна президентська форма правління: саме президент формує порядок денний ВР, забезпечує явку депутатів, розподіляє бюджетні пряники. Що суперечить Конституції. Але фінансово й політично забезпечує можливий успіх його вже розпочатої кампанії.

Другий. Парламентській опозиції справді вдалося відстояти персональне голосування. Що почасти впливає на апетити влади у бік їх зменшення. Натякає на якийсь вищий рівень депутатської відповідальності, а в перспективі обіцяє зменшення кількості лобістів під куполом ВР і професійніший парламент. Але для всього цього тільки персонального голосування замало.

Третій. Можна відзначити позитивну тенденцію: більшість і опозиція готові спільно ухвалювати так звані європейські закони. Але тут варто дослухатися експертів. Ухвалення цих законів у певний момент перетворилося на самоціль. Їх якість далека від бажаної. Багато норм неможливо одним махом вмонтувати в законодавчу систему. А деякі відверто шкодять її розвитку. Так, наприклад, якщо прийнятий у рамках європейської програми закон про відповідальність юридичних осіб з'єднати з нині чинним КПК, то будь-яка юридична особа без жодних на те підстав — на рік (!) опиниться під пильним контролем силовиків.

Ще один мат короля?

 

Дзеркало тижня