Бермудський трикутник депутатських декларацій

Щороку до 1 квітня народні депутати України зобов’язані подавати декларацію про доходи та майно за місцем роботи – тобто в Апарат Верховної Ради. До цього їх зобов’язує Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції". Форма подання декларації закріплена додатком до цього ж закону. Після цього протягом 30 днів декларації мають бути оприлюдненими на сайті парламенту.

Врожай 2014

Дива не сталося: декларації вісьмох народних депутатів не з’явились на сайті парламенту у відведений законом термін. Більше того, після фінального терміну оприлюднення вже спливло два тижні, а на сайті парламенту все ще бракує трьох декларацій: Надії Савченко, Євгенія Гєллєра та Юрія-Богдана Шухевича.

Надія Савченко, як відомо, перебуває в російському полоні, демонструючи гідну захвату стійкість та силу волі.

Юрій-Богдан Шухевич, як повідомляє Апарат, звернувся із листом про неможливість подати декларацію.

Натомість депутат Євгеній Гєллєр з групи «Відродження» декларацію в Апарат подав, однак звернувся із проханням не оприлюднювати її на сайті. Відсутність декларації наштовхує на думку, що Аппарат ВРУ, всупереч вимогам закону та розпорядження голови парламенту, виконав прохання депутата.

Блиск та злиденність

Лідером за розміром доходів у 2014 став Віталій Хомутиннік, група «Відродження», який задекларував 294 млн грн. При цьому найбільшим рахунком у банку може похвалитись Олексій Савченко із Блоку Петра Порошенка, який задекларував 390 млн гривень внесків.

За рівнем середнього доходу по фракції в лідерах фракції та депутатські групи, що об’єднали вихідців із Партії регіонів: «Відродження», «Воля народу» та «Опозиційний блок».

Судячи з декларацій, 2014 рік для депутатів, як і для багатьох інших українців, виявився непростим у фінансовому плані. Чимало народних обранців повідомили по падіння доходів як власних, так і членів родин.

Найбільше "постраждав" Андрій Журжій із «Самопомочі»: у 2013 році він мав понад 254 млн грн доходу, тоді як у 2014 – 8,5 млн грн. На другому місці опинився Сергій Клюєв: після 69,9 млн у 2013 році його доходи впали до 204 тисяч у році минулому. Трійку «найбільш зубожілих» замикає Олександр Фельдман, доходи якого впали майже вдвічі: з понад 61 млн грн у 2013 до 30 мільйонів.

Втім, деяким депутатам гріх жалітись на минулий рік. Так, прибуток співголови групи «Відродження» Віталія Хомутинніка виріс із понад 64 млн грн до більш як 293 мільйонів (з них понад 176 млн – дохід від продажу майна, цінних паперів та корпоративних прав). Цей результат дозволив Віталію Хомутинніку посісти перше місце за рівнем доходів серед депутатів, що оприлюднили декларації за 2014 рік.

Збільшенням статків може похвалитись і Сергій Мартиняк: з 25 млн грн у 2013 до 96 мільйонів минулого року. На третьому місці Гліб Загорій: з 781 тисяч гривень до 26 мільйонів.

З «нізвідки» в «нікуди»

1 квітня – не лише день сміху, але й дата, до якої народні депутати мусять подати свої декларації. Втім, дехто з народних обранців поставився до цього з гумором.

Фізичний закон збереження та перетворення енергії вчить нас, що енергія не з’являється нізвідки та не зникає в нікуди, а лише перетворюється в нові форми. Подібного принципу мали б дотримуватись депутати, заповнюючи декларації. Якщо минулого року депутат не мав автомобіля, а цього року авто з’явилось, логічно, що депутата витратив певну суму на придбання чи оренду авта. Для цієї суми передбачена спеціальна графа в декларації. Аналогічним чином, якщо депутат продав автомобіль, квартиру, земельну ділянку тощо, він має отримати дохід від відчуження майна, для якого також передбачена відповідна графа в декларації. Що стосується банківських рахунків, депутат має звітувати не лише про суму накопичень, але й про розміри внесків у поточному році.

Втім, на практиці це виглядає інакше.

Валютний «патріотизм»

Арифметичні дива траплялися і з банківськими заощадженнями депутатів. Так, депутат від БПП Михайло Довбенко у 2013 році задекларував 2,6 млн грн на рахунках, а в 2014 уже 5,2 млн, хоча вкладених у звітному році має лише 35 520 грн. Подібна ситуація у представника «Опозиційного блоку» Юлія Іоффе: 2,9 млн грн у 2013 році перетворилися на 6,1 млн у 2014 без внесення жодних коштів. Аналогічно в депутатки від «Народного фронту» Олени Колганової: 81 897 грн у 2013, а наступного року вже 116 842 без жодних додатково внесених коштів.

На жаль, чинний формат декларацій не пояснює таких перетворень. Одна з версій: свої заощадження народні депутати України тримали не в національній валюті, а, скажімо, в американських доларах. Оскільки курс долара за рік виріс, то й заощадження «індексувались».

Щоправда, деякі випадки неможливо пояснити навіть цим. Так, депутат від Блоку Петра Порошенка Андрій Павелко у декларації за 2013 рік не вказав жодних вкладів у банках, а у 2014 вже мав 1 073 000 грн при «вкладених у звітному році» 320 000 грн.

Автомобілі-привиди

Попри кризу, частина нардепів спромоглася оновити свій автопарк. Однак дивним чином у деяких обранців автомобілі з’явились буквально нізвідки. Так, у депутата від Блоку Петра Порошенка Олега Недави до вже наявних двох автомобілів додався Mercedes-Benz GL 550 2008 року випуску. От тільки – ані витрат на придбання, ані витрат на оренду нового залізного коня депутат не вказав. Аналогічно у «радикала» Дмитра Лінька з’явився Peugeot 407 2008 року, у Михайла Хміля з «Народного фронту» новенький Volkswagen Passat 2012 року.

Можна хіба що припустити, що нові авто депутатам просто-напросто подарували, але в такому разі незайвим було б вказати про це в декларації, а заразом і назвати ім’я такого щедрого дарувальника.

Втім, трапляються й прямо протилежні дива. Так, у депутата від БПП Володимира Мельниченка зникло два автобуси Mercedes Benz 405 1996 та 1992 років виготовлення, однак при цьому доходів від реалізації майна чи від здачі його в оренду депутат у 2014 році не мав. Лишається, знову ж таки, припустити, що два автобуси депутат комусь просто подарував.

Нелялькові будиночки

Та сама ситуація із нерухомістю. Скажімо, у депутата Віталія Курила, згідно з декларацією 2014 року, з’явились земельна ділянка площею 242 квадратних метра, будиночок на 19,2 квадрати та інше нерухоме майно площею 48 м кв, без вказання суми на придбання чи оренду. У представниці «Народного фронту» Олени Колганової – частина житлового будинку площею 122,2 без коштів на придбання.  У її колеги Павла Дзюблика площа житлового будинку з 45 квадратних метрів без пояснень виросла до 90 метрів.

Трапляються й протилежні курйози. Тоді як одні депутати «забувають» вказати суму придбання квартири чи машини, інші вказують вартість придбання кілька років поспіль. Так, колишній член фракції БПП, нині позафракційний Віталій Купрій у деклараціях за обидва роки вказував ідентичні суми на придбання у власність нерухомості та автомобілів. Так само вчинив депутат від «Самопомочі» Павло Кишкар. Очевидно, що маємо справу із помилками депутатів при заповненні декларацій. І для Кишкара, і для Купрія нинішня депутатська каденція – перша в кар’єрі. Втім, цю помилку не помітили ані в юридичній команді фракцій, ані в Апараті парламенту, що свідчить про рівень уваги до охайності заповнення декларацій.

Дивні родичі

Декларування майна родичів закон про запобігання корупції трактує так: "члени сім’ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі".

Оригінальне трактування цієї норми продемонстрував лідер «Опозиційного блоку» Юрій Бойко у декларації за 2013 рік.

У декларації Бойка, поданої до ЦВК під час його висунення в президенти, сума одержаного доходу членів сім'ї 17 213 113 грн. А в його ж декларації за той же 2013 рік, розміщеній на сайті Верховної Ради, сума одержаного доходу сім'ї вже  9 029 191 грн. Як пояснити розходження в понад 8 млн грн? У декларації для ЦВК Бойко вказав 6 дітей, у декларації для сайту ВРУ він вказав 3 дітей. Фактично, політики можуть вказувати родичів довільно, адже перевірити, чи пов’язані вони спільним побутом, майже неможливо.

Війна за декларації

Декларування можновладцями своїх статків та прибутків – усталена світова практика. Мета її очевидна: кожна владна посада потенційно є корупціогенною, тому політики й чиновники мають відкрито звітувати про походження кожної копійки та цінного майна. Якщо можновладець не може пояснити джерела прибутків або має приховане майно, це є приводом для його відсторонення та початку кримінального провадження. Перевіркою відповідності рівня життя задекларованим статкам займаються спеціалізовані органи.

Як вийшло,  що ця схема не працює в Україні?

Описаний вище механізм впроваджувався в Україні лише частково, вкрай повільно та з величезним опором з боку депутатів. Станом на зараз можна сказати, що для його роботи створена необхідна юридична база, однак до реального початку роботи пройде ще не менше року.

Наразі депутати не несуть відповідальності за хибно заповнені декларації, а відповідність реальних статків задекларованим ніхто не перевіряє. Усі помилки, пробіли та дивні з’яви-зникнення майна в деклараціях народні обранці в кращому разі можуть прокоментувати у ЗМІ, в гіршому – просто проігнорувати. Декларування депутатами майна та доходів де-факто не має жодних функцій, крім інформування.

Аби декларації стали дієвим інструментом контролю, у жовтні минулого року було ухвалено закон «Про запобігання корупції» з так званого «антикорупційного пакету» законів.

Закон, окрім централізованого оприлюднення декларацій чиновників та депутатів на єдиному сайті, передбачає перевірку своєчасності, правильності та повноти заповнення, та містить санкції в разі порушень. Більше того, закон передбачає створення Національного агентства з питань запобігання корупції (не плутати з Національним антикорупійним бюро), яке здійснюватиме вибірковий моніторинг рівня життя задекларованим статкам.

«Народні депутати є суб'єктами декларування, як і всі інші службовці. Тому вони подаватимуть щорічно через сайт НАЗК свої декларації, а НАЗК їх перевірятиме. ​При цьому, оскільки народні депутати є особами, які займають відповідальне або особливе відповідальне становище, НАЗК буде проводити обов'язкову повну перевірку їхніх декларацій, - коментує експерт Реанімаційного пакету реформ Дмитро Котляр. - Несвоєчасне подання декларації карається адміністративним штрафом. Подання завідомо недостовірних відомостей у декларації або умисне неподання суб’єктом декларування зазначеної декларації  - кримінальна відповідальність

​НАЗК здійснює вибірковий моніторинг способу життя - або за зверненням, або на підставі інформації із ЗМІ. Сюди можуть потрапити і депутати. Тобто автоматично обов'язковий моніторинг способу життя депутатів не здійснюється, здійснюється лише якщо є сигнал про невідповідність. Саму методологію моніторингу має визначити НАЗК. ​​

Нова система декларування можливо запрацює наприкінці року в частині подання і оприлюднення декларацій (це оптимістичний прогноз), і повною мірою буде застосована (включно з перевіркою) наступного року після 1 квітня, коли завершиться ​кампанія подання щорічної декларації. Моніторинг способу життя теж можливо буде вже наприкінці року. Але це все поки що непевно, бо навіть не розпочався конкурс на посади членів НАЗК.

Не чужі гроші

П’ять років тому декларації більшості народних депутатів були приховані від виборців, а самі вони у відповідь на заклики оприлюднити свої доходи могли порадити журналістам «не рахувати чужі гроші». Станом на сьогодні декларації абсолютної більшості депутатів за 2014 рік вже оприлюднені на їхніх персональних сторінках на офіційному сайті Верховної Ради. Вже наступного року декларації перевірятимуть, а за приховування статків народний депутат може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

Левова частка цих змін – результат роботи громадських активістів: визначення проблеми, розробка необхідних законопроектів, публічний тиск на депутатів з вимогою їх ухвалити.  

Чи можна було пройти цей п’ятирічний шлях швидше? Чи отримає реальний термін у в’язниці хоч один «незаможний» парламентар, годинник якого коштує більше за його задекларований річний дохід? Хто посяде посади в Національному агентстві з питань запобігання корупції і – ще важливіше – хто гарантує їхню сумлінну роботу?

Це слушні запитання, і виборці, безперечно, мають право на подібні сумніви. Але варто згадати: коли «війна за декларації» лише починалась, наша нинішня ситуація декому видавалася недосяжною. Більше того, більша частина роботи за впровадження реального механізму контролю за депутатськими деклараціями – позаду. Якщо окремі народні обранці сподіваються, що на цій, майже фінальній стадії ця боротьба закінчиться та не буде доведена до кінця, на них чекає гірке розчарування. І справедливий суд.

Автор: Антон Кушнір, рух ЧЕСНО