Сім гріхів мажоритарки

Фото focus.ua

Депутати, що голосували за диктаторські закони знову депутати

Увага до "законів про диктатуру", яку привернули громадські активісти напередодні виборів, стала несподіванкою для багатьох народних депутатів, що проголосували за цей ганебний пакет законів 16 січня.

Чимало народних обранців заявляли, що насправді не голосували, а дані поіменного голосування, що весь час були розміщені на офіційному сайті Верховної Ради, бачать чи не вперше.

Більшість партій оголосили, що не бажають бачити у своїх списках голосувальників за диктаторські закони. Три партії все ж таки взяли до списків голосувальників. З них – КПУ та "Сильна Україна" до парламенту не потрапили, а "Опозиційний блок" завів до Верховної Ради 10 депутатів, що підтримали диктаторський закон.

У підсумку мажоритарні округи дали мандат народного депутата одразу 54 голосувальникам за диктатуру.

Підкуп виборців, тітушки, чорний піар

Мажоритарні округи – ідеальний полігон для відпрацьованих брудних виборчих технологій: підкуп виборців, технічні кандидати, маніпулювання членами виборчих комісій, обливання брудом конкурентів, тітушки, побиття.

За даними громадянської мережі ОПОРА, майже 70% порушень, пов’язаних із підкупом виборців, стосувалися діяльності кандидатів-самовисуванців у мажоритарних округах. За її ж даними, адміністративним ресурсом також найчастіше зловживали самовисуванці-мажоритарники.

Але і без інформації моніторингу можна зрозуміти, що найбільші скандали на виборах пов’язані з іменами скандальних мажоритарників.

Так було на 223 окрузі в Києві, де свободівець Юрій Левченко традиційно протистояв самовисуванцю Віктору Пилипишину. В окрузі висунули двох кандидатів-клонів Левченка, які нібито від його імені поширювали агітпродукцію із провокаційними гаслами на кшталт "Росія має стати цвинтарем".

Попри брудну гру, цього разу мандат Віктор Пилипишин не здобув.

Набагато сумніше склалася ситуація у 102 окрузі на Кіровоградщині, де балотувався Олесь Довгий. Ще під час реєстрації в приміщенні Центральної виборчої комісії як мінімум двічі тітушки нападали на кандидатів, що хотіли зареєструватися у 102 окрузі.

Активісти кампанії #СТОПДовгий привернули увагу до того, що майданівські партії виставили технічних кандидатів і фактично зливають округ Олесю Довгому.

Втім, незважаючи на численні порушення кандидата під час передвиборчої кампанії та міжнародний розголос, Довгий таки набрав більшість голосів в окрузі. Це відкриває йому шлях до депутатської недоторканності та решти приємних дрібничок статусу народного депутата.

Іноді вони повертаються

Більше 80-ти кандидатів здобули перемогу на тому ж самому окрузі, який приніс йому мандат у 2012 році.

Серед них – видатний майстер підрахунків Сергій Ківалов (135 округ), спеціаліст із тендерів Антон Яценко (200 округ), Сергій Клюєв (46), брата якого Андрія оголошено в міжнародний розшук, уже згаданий Юхим Звягільський (45 округ), брат губернатора Харківщини Дмитро Добкін (178 округ на Харківщині), що відзначився неординарною поведінкою в залі засідань, та чимало інших.

Кандидат повертатиметься на округ знову, і знову, і знову, оскільки він має адміністративний вплив чи є власником підприємства, робітники якого із задоволенням за нього голосують. Він може розраховувати на легку перемогу незалежно від того, чим займався протягом своєї каденції в парламенті. Якщо, звісно, не забував "підгодовувати" округ.

Депутат-бульдозер

Часто аргументом на захист мажоритарної системи є теза, що таким чином виборці конкретного округу мають свого представника у парламенті, що захищатиме їхні інтереси: сприятиме будівництву дороги, підключенню до системи газопостачання, відремонтує школу, побудує церкву…

Межа між такою діяльністю та непрямим підкупом депутата надзвичайно тонка.

Попри те, що представництво регіонів у законодавчому органі є дійсно важливим, подібна практика формує у виборців викривлене бачення ролі народного депутата. Його основною функцією є законотворчість, а не питання інфраструктури та благоустрою, які належать до компетенції виконавчої та місцевої влади.

Роль депутата – формувати правове поле, у якому органи виконавчої та місцевої влади діятимуть максимально ефективно.

Ситуація, коли народний депутат змушений особисто контролювати виділення коштів на асфальтування дороги до сільської школи, має бути винятком, а не практикою.

Більше того, подібна залежність народного обранця від округу провокує небезпечний конфлікт інтересів. Злий жарт зіграла вона із депутатом Олесем Донієм, обраним у 2012 році у 88 мажоритарному окрузі в Коломиї.

За даними дослідження ЧЕСНО, протягом І та ІІ сесій позафракційний депутат Доній у більшості випадків голосував синхронно із опозиційними партіями.

Однак у січні 2014, в розпал Майдану, Олесь Доній проголосував за держбюджет-2014 після того, як в документі врахували пропозиції щодо виділення коштів для його округу. Виборці Коломийщини такий крок не оцінили, і вибори-2014 Доній на окрузі програв.

Цікава арифметика та геометрія

Попереднім пунктом недоліку мажоритарки як системи представництва місцевих громад не вичерпуються.

Потрібно розуміти, що мажоритарні виборчі округи – не самостійні територіальні спільноти, а штучні утворення, сформовані спеціально під вибори. Нерідко – сформовані за досить дивним принципом, що породжує такі математичні казуси.

Журналіст 5 каналу Олексій Братущак порахував: "Загалом усі переможці-мажоритарники набрали 5 509 942 голосів. Це у 2,2 рази менше, ніж переможці партійних перегонів.

Депутатські мандати вже згадуваних Звягільського та Парасюка цілком ідентичні. Попри те, що за першого віддали свій голос менш як півтори тисячі виборців, а за другого – понад 69 000.

Не згадуючи вже про те, що до формування виборчих округів є чимало питань. Ще у 2012 році в Донецькій області округ №45 нарізали,включивши міста й містечка навколо Донецька, де були розміщені підприємства, підконтрольні Звягільському.

Марні голоси

Скільки б голосів не отримав конкретний мажоритарник, виборці, що віддали голос за його опонентів, втрачають більше. Адже їхні голоси опиняються по суті на смітнику.

В умовах пропорційної системи перемога партії в тому чи іншому окрузі є радше символічною, адже голоси, віддані за інші партії, будуть враховані у загальному підрахунку.

Навіть якщо в окрузі партія отримала лише один голос "за", цей голос буде враховано під час підрахунку усіх голосів, відданих списки партій.

Натомість у мажоритарній системі враховуються лише голоси, віддані за переможців. Важко заперечити, що така система гірше репрезентує думку усіх виборців, аніж пропорційна.

Хто спиляє гілку, на якій сидить?

Напередодні парламентських виборів-2014 тема зміни існуючої виборчої системи на користь пропорційної із відкритими регіональними списками не зникала з політичного порядку денного.

Вона входила до переліку першочергових реформ, що була запропонована ініціативою "Реанімаційний пакет реформ".

За відкриті списки виступав президент. У парламент було внесено низку законопроектів щодо реформування виборчого законодавства, два з яких були досить прогресивними та запроваджували відкриті списки.

Кількаразово реформа виборчої системи виносилась на голосування і не набирала достатньої кількості голосів. Член Батьківщини Сергій Соболєв стверджував, що для ухвалення рішення бракує 55 голосів.

І от що цікаво: після того, як стало очевидно, що вибори у жовтні відбуватимуться за старими правилами, тема реформи виборчого законодавства не зникла з риторики політиків.

Навіть більше – лідери партій під час національних дебатів наввипередки заявляли про підтримку відкритих списків.

На спільному форумі ЧЕСНО та "Реанімаційного пакету реформ" "Парламент для реформ" представники партій в числі перших законодавчих ініціатив у новому парламенті називали запровадження виборів за відкритими списками.

Чи перетворяться цього разу обіцянки на ухвалені закони – побачимо незабаром, вже у грудні.

Антон Кушнір, Громадський рух ЧЕСНО, для УП