Примарна депутатська робота в округах

Перевірити, чи працює депутат у своїй громадській приймальні та чи працюють приймальні взагалі – не так вже й просто. Навіть адреси і контакти своїх майданчиків для діалогу з народом народні обранці воліють не афішувати. Раніше Рух ЧЕСНО направляв усім народним депутатам запити з проханням надати інформацію про місце та графік роботи приймалень парламентарів. Із 23 дніпропетровських нардепів тільки семеро відповіли на ці питання. Де працюють (чи де би мали працювати) інші депутати – велике питання.

Пошук у ЗМІ та на сторінках політиків у соцмережах вказує, що вони не надто добре потурбувалися про своє «алібі». Зазвичай депутати охочі до хизування найдрібнішими добрими справами. Втім, протягом минулого тижня більшість із них не поспішали публікувати шаблонні фото себе в оточенні бабусь, спраглих до спілкування з політиками. Доказів роботи народних обранців в округах протягом останнього тижня у медіа майже не видно. Те ж стосується і сторінок у соцмережах. Про свої досягнення на місцях розповіли тільки троє нардепів: Костянтин Гузенко, Олександр Момот та Ігор Циркін.

На своїй сторінці у фейсбуці Костянтин Гузенко розмістив фото та інформацію про передачу техніки дніпропетровським бійцям у зоні АТО та відзвітував про зустріч з громадянами. Олександр Момот повідомив, що відвідував військовий госпіталь та центр допомоги біженцям у Дніпропетровську. Ігор Циркін в цей час обговорював із мешканцям Дніпропетровського житлового масиву Перемога проблему гонщиків-мотициклістів та зустрівся із працівниками підприємства товариства сліпих.

До слова, ці троє народних обранців не надали ЧЕСНО інформацію про свої приймальні. Семеро депутатів, які добровільно повідомили, де знайти їхні приймальні  – це регіонали Яків Безбах, Віктор Бутківський, Дмитро Шпенов і навіть присутній на той час у ВР Олег Царьов; обрані від «Батьківщини» Денис Дзензерський та Андрій Павелко, а також нардеп від КПУ Ірина Спіріна.

У приймальні Якова Безбаха зняли слухавку після першого ж сигналу. Нам повідомили, що приймальня працює до 17:00 та кілька разів перепитали, чи ми приїдемо, аби подивитися як вона працює. У переліку громадських приймалень Безбаха більше десятка адрес у Дніпропетровську. Всі вони працюють лише по дві години раз на місяць. У приймальні нам пояснили, що прийом проводиться у приміщеннях шкіл залежно від напливу запитів від виборців. Звітуючи про активність Якова Безбаха на окрузі, працівники приймальні з особливою гордістю показують, як депутат власноруч у робі пиляє дерева, та висловлюють жаль, що ми не приїхали до приймальні на годину-півтори раніше і не застали Якова Яковича на місці прийому громадян.

Обираємо школу, у якій він мав би проводити зустрічі відповідно до графіку, наданого за запитом. У холі школи знаходимо табличку із ім’ям та часом прийому Якова Безбаха. Нижче – подібні таблички від депутатів місцевих рад. Але на вахті нам кажуть – сьогодні депутата там не бачили. «Буває, але рідко. Сьогодні тут нікого не було»,  – повідомила добродушна вахтерка.

А от приймальня Віктора Бутківського за вказаною адресою не працює. Одразу кидається в очі ганок із закритими дверима, біля яких сліди від недавно знятих табличок та порожні держаки для прапорів. Розпитуємо  місцевих – кажуть, тут був офіс ПР. Очевидно, тут і мав би здійснювати прийом народний депутат. Але ознак життя це місце не має, хоча ще не встигло зарости павутинням.

Дещо інша історія з приймальнями Дениса Дзензерського. За вказаною у Дніпропетровську адресою приймальня розташована. Але в робочий час знайти там нікого не вдалося. Телефон приймальні у Томаківці не відповідав, переключаючись на факс. У Солонянській приймальні нам все ж відповіли, але повідомили, що на цьому тижні депутат туди не заїжджав.

Подібна ситуація і у Дмитра Шпенова. Два із чотирьох телефонів приймалень мовчали. А у Кривому Розі нам відповіли, запевнили що працюють, але так само не змогли повідомити коли можна зустрітися із депутатом і коли він буде в тих краях.

Задля інтересу рушаємо за адресою, де мала би бути розташована приймальня оголошеного у розшук Олега Царьова. Тамтешні мешканці це місце знають.

– Тільки ж той офіс спалили чи в повітря висадили,  – не без посмішки говорить тамтешня жіночка.

Двері та вікна затягнуті ролетами. На місці дверей – сліди від недавньої пожежі. Поки роблю знімки – поруч проходить хлопець і хитро озирається. У нього на рюкзаку – синьо-жовта стрічка.

– Ви до Царьова в гості прийшли?

– Не приведи господь, – відповідає мій колега.

От хто працював, виявляється! Місцевим добре відомий цей офіс – чи то через активну діяльність, за яку Рада, хоч і не з першої спроби, але віддала нардепа під слідство за підтримку сепаратистів; чи то через пожежу, якою йому помстилися невідомі.

Ефективність роботи наших обранців на округах не далеко пішла від їхньої роботи у самій Раді. Говорячи про необхідність змін, вони саботують або гальмують реформи, особливо опираючись новому виборчому законодавству. Адже за більш прозорими і справедливими правилами шанси пройти народний відбір мають радше не гаманці, а робота і репутація політика.  Майдан зробив суспільство дорослішим, ми готові бути змінами і для змін прокладати дорогу. А тим, хто цьому противиться, нарешті пора відпочити: оновленій країні потрібен новий парламент.

Зоя Красовська, регіональний координатор ЧЕСНО