Фірташ Дмитро Васильович

У 2023 році СБУ та Бюро економічної безпеки оголосили підозру Дмитру Фірташу через схему розкрадання палива із газотранспортної системи України.

За даними СБУ, Фірташ та його підлеглі-керівники облгазів розкрадали 70% коштів з комунальних платежів, які мали йти на закупівлю газу. Через це Україна зазнала збитків на 18 млрд грн.

У лютому 2022 року зайняв п'яте місце у рейтингу фізосіб за кількістю розслідувань на сайті Української Правди за 12 років. 

У 2021 році у рейтингу українського видання журналу Forbes опинився на 25 місці у рейтингу найбагатших українців зі статками 420 млн дол.

18 червня 2021 року РНБО ввела санкції проти Фірташа та Павла Фукса. За словами секретаря РНБО Олексія Данилова, українською зовнішньою розвідкою доведено факти постачання сировини, яка вироблялась на підприємствах "титанового бізнесу" Фірташа на військові підприємства Росії.

25 червня 2019 Верховний суд Австрії дозволив екстрадицію Фірташа до США.  16 липня вердикт затвердив міністр юстиції Австрії, але цього ж дня адвокати Фірташа звернулись про відновлення судового розгляду справи про екстрадицію. У США Фірташу загрожує 50 років в'язниці і конфіскація всього майна[

У лютому 2014 року у Відні таємно зустрілися Фірташ, Льовочкін, Петро Порошенко та Віталій Кличко. У підсумку один з трьох лідерів Майдану – Віталій Кличко – відмовився від президентських амбіцій на користь Порошенка, отримав фінансову та медійну підтримку від Фірташа (олігарх згодом на суді визнав, що є спонсором "УДАРу"). 

Віктор Янукович неодноразово заявляв, що саме Фірташ був організатором та спонсором Майдану. Також з'являлись дані про причетність Фірташа до фінансуванні партії "Острів Крим" на початку 2000-х та проросійської організації "Руська єдність", котра 2014-го брала активну участь у окупації Криму Росією.

Дмитро Фірташ разом із дружиною Ладою є засновником благодійного фонду "FIRTASH Foundation" (колишній "DF Foundation") з офісом у Лідсі (Велика Британія)

3 жовтня 2013 року тодішній президент Янукович ввів до складу державної комісії зі співпраці з Світовою організацією торгівлі Голову Федерації роботодавців України Дмитра Фірташа. Про це йдеться в указі Президента України № 540.

У лютому 2013 року компанія GDF MEDIA LIMITED, що входить до групи компаній Дмитра Фірташа Group DF, придбала компанію U.A. Inter Media Group (об'єднує телеканали Інтер, Інтер+, К1, К2, Мега, НТН, Піксель, Enter-фільм і Zoom)

У 2013 році — посів четверте місце в рейтингу журналу Фокус найбагатших українців зі статками у $3,327 млрд

2011 року голова РПЦ патріарх московський Кирил Гундяєв нагородив Фірташа орденом РПЦ "Святого преподобного Серафима Саровського" II ступен.  Дмитро отримав нагороду за фінансування будівництва Свято-Троїцького собору вознесенського чоловічого монастиря (село Банчени, Чернівецька область).

Партнером Фірташа по бізнесу був також один з "путінських" олігархів Аркадій Ротенберг (спаринг-партнер російського президента в дзюдо)

2010 року брав участь у фінансуванні президентської кампанії Віктора Януковича. 

У 2010 році для зміцнення позицій України на світовому ринку добрив Дмитро Фірташ розпочав процес об'єднання українських азотних підприємств. У вересні 2010 року — березні 2011 року став власником Концерну "Стирол"(Горлівка), Сєверодонецького об'єднання "Азот", черкаського "Азоту".

У 2007 році — з метою консолідації управління активами в різних сферах бізнесу створив Group DF (The Firtash Group of Companies). До її складу увійшли деякі активи у сфері хімічної промисловості.

У 2004 році — придбав австрійську компанію Zangas Hoch und Tiefbau GmbH, спеціалізовану на будівництві газопроводів; став головним акціонером "Кримського содового заводу" (Красноперекопськ) і "Кримського ТИТАНУ" (Армянськ).

2004 рік  — створив компанію "РосУкрЕнерго" для здійснення транзиту газу в Україну, в країни Європейського Союзу (співзасновник російський "Газпром"), компанія в 2004–2009 рр.. була посередником при постачаннях газу в Україну і ЄС. 

2003 рік  — придбав хімічний завод "Нітроферт".  Cтворив в Угорщині компанію Emfesz для розвитку газового та енергетичного бізнесу, через два роки компанія отримала ліцензію на продаж природного газу в Польщі; став акціонером ВАТ "Рівнеазот" — найбільшого виробника азотних добрив на заході Україні.

5 грудня 2002 року за даними ЗМІ отримує вплив на компанію Eural TG, яка уклала ексклюзивні контракти на поставки туркменського газу в Україну, стала першим газовим монополістом і посередником у постачаннях туркменського газу.

Навесні 2002 року намагався пройти до ВРУ за списком партії "Жінки за майбутнє" під патронуванням Людмили Кучми, дружини тодішнього Президента України. Партія отримала 2.11 % голосів і Фірташ не потрапив до парламенту.

12 травня 2000 року фірма "КМІЛ" отримала ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності по постачанню в Україну природного газу за нерегульованим тарифом.Невдовзі Фірташ одержав пропозицію про співробітництво від найбільшого на той час газового трейдера "Ітера" Ігоря Макарова. Для забезпечення спільних схем по постачанню продовольства в Туркменістан 15 січня 2001 року на Кіпрі була зареєстрована компанія Highrock Holding Ltd.

У 1992–1993 роках налагодив бізнес з продажу горілки. Влітку 1995 року заарештований за підозрою в контрабанді великої партії спирту, але пізніше звільнений.

У 1980-х роках почав бізнесову діяльність із продажу продовольчих товарів, став співвласником (за іншими даними — одним з керівників: до 1992 року заступником директора із комерційної частини фірми, потім комерційним директором) фірми подружжя Калиновських "КМІЛ", яка випускала консервовані продукти.

У 1996  Фірташ вивіз свою сім'ю на постійне проживання до Німеччини де жили щонайменше до 1999 року. До кінця 1990-х у Берліні  відкрив транспортну компанію MDF Transspeditions (Marina & Dmitriy Firtash Transspeditions). 

У 1986 році після звільнення з армії займався дрібною підприємницькою діяльністю: вирощував на продаж помідори, троянди, розводив песців. 

У 1984 році призваний на строкову службу до армії. Починав службу в школі сержантів 80-го навчального центру РВСП (Котовськ Одеської області), за рік призначений заступником командира взводу у військову частину 19-ї ракетної дивізії (Хмельницький). Закінчив службу старшим сержантом 1986 року.

З 1982 по 1984 рік навчався в Краснолиманському ПТУ № 119, за власними словами закінчив Донецький залізничний технікум за фахом машиніст локомотива, але такого навчального закладу тоді не існувало.