Лукʼяненко Левко Григорович

Більше про Левка Лук'яненка читайте в матеріалі Руху Чесно "Я дав обітницю небу – здобути Україні волю".

У 2017 році група депутатів ВР України із 35 осіб підняли питання про присудження Левку Лук'яненку Нобелівської премії Миру і відправили всі документи до Нобелівського комітету. Туди ж написав звернення і професор Микола Мушинка із Словаччини.

Народний депутат України V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Склав депутатські повноваження 15 червня 2007 року і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.

У 2006 році разом з прихильниками вийшов з УРП «Собор» і заснував нову партію — Українську республіканську партію Лук'яненка.

Народний депутат України IV скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 5 в списку. Член Комітету з питань національної безпеки і оборони.

У 1998—1999 роках Лук'яненко один з керівників "Національного фронту", що об'єднує праві націоналістичні партії.

Народний депутат України ІІ скликання від Нововолинського в/о № 68, Волинська область. Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації.

У травні 1992 року склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 року через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

У 1991 році балотувався на посаду Президента України. 

Левко Лук'яненко — автор Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.

У квітні 1990 року на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради.

23 квітня 1988 року запропонували виїхати за кордон, але він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні швидко змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом ПВР від 30 листопада 1988 року Левко Лук'яненко був помилуваний, звільнений із заслання. 

У березні 1988 року був заочно обраний головою відновленої УГГ, яка від 7 липня діяла, як Українська Гельсінкська Спілка (УГС). 

У травні 1961 року Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проєкті програми УРСС. Винуватили в тому, що він "з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму". Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі. 

У 1960 році щоб вибороти незалежність, Лук'яненко вирішив створити Українську робітничо-селянську спілку.  У Львові відбулася перша організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961 року, доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але 21 січня 1961 року заарештовані Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та Левко Лук'яненко, пізніше Іван Кіпиш та Йосип Боровницький.

Лук'яненко воював з 15 років. Його мобілізували, бо він не міг довести, що ще неповнолітній. З України Левка Лук'яненка перекинули в Австрію, де він прослужив до 1949 року. Звідти – у Грузію і Закавказзя, де він служив до 1953 року. Коли Лук'яненко приїздив додому, то бачив, що сім'я живе в злиднях.