Луценко Юрій Віталійович

Генеральний прокурор України з травня 2016 року, член РНБО. У 2014 році був обраний народним депутатом Верховної Ради 8 скликання від “Блоку Петра Порошенка” №2 у списку як член партії. Був членом Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та головою фракції БПП.

У червні 2014 року був призначений позаштатним радником президента Петра Порошенка, цього ж року на з'їзді партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність” був обраний її головою, обіймав цю посаду до 2015 року.

У лютому 2012 року Печерський районний суд Києва засудив Луценка до чотирьох років позбавлення волі за перевищення службових повноважень та нецільове використання державних коштів. Європейський Суд з прав людини визнав арешт Луценка незаконним, а його справу - політично мотивованою.

У квітні 2013 року президент Віктор Янукович видав указ про помилування. У тому ж році Луценко став ініціатором громадсько-політичної платформи “Третя республіка”, яка у 2014 році перетворилась у партію. Брав участь у Євромайдані, був співголовою “Народного об’єднання “Майдан”.

З січня по березень 2010 року був першим заступником міністра внутрішніх справ та виконувачем його обов’язків. З грудня 2007 до січня 2010 року - міністр внутрішніх справ України. З 2007 до 2012 року був головою партії “Народна самооборона”.

У 2007 році став депутатом Верховної Ради як 1 номер списку блоку “Наша Україна - Народна Самооборона як безпартійний, склав мандат через місяць через початку роботи через перехід до уряду. У 2006 році був обраний депутатом Київської міської ради, також балотувався до Рівненської обласної ради за списком СПУ.

З 2006 до 2007 року - радник президента Віктора Ющенка. У 2005-2006 роках - міністр внутрішніх справ України. У 2004-2005 роках - один з “польових командирів” Помаранчевої Революції, член Комітету національного порятунку.  

З 2002 до 2005 року був народним депутатом 4 скликання від СПУ (№3 у списку). У 1996-2006 роках був членом СПУ, у 1996-1998 - Секретар Політради партії, з 2003 року - голова Спілки Молодих Соціалістів. Вийшов з партії у 2006 році на знак протесту проти створення нею коаліції з Партією регіонів та КПУ.

У 2000 році він був одним з керівників акції протесту “Україна без Кучми”. З 1999 до 2002 року перебував на посаді помічника-консультанта народного депутата та лідера СПУ Олександра Мороза.

З 1998 до 1999 року був помічником прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. У 1998 році балотувався до Верховної Ради 58 номером у списку блоку СПУ та СелПУ “За правду, за народ, за Україну!” та за 152 мажоритарним округом від того ж блоку.

У 1997-1998 роках був заступником Міністра України у справах науки і технологій. З 1996 до 1997 року працював начальником управління регіональної науково-технічної політики у тому ж міністерстві. У 1995-1996 роках був головою комітету економіки Рівненської ОДА, а у 1994-1995 роках - заступник голови Рівненської обласної ради.

До 2005 року був головним редактором газети “Грані”. У 1989-1994 роках був інженером-технологом, майстром дільниці, начальником техбюро цеху, головним конструктором заводу на заводах міста Рівного.

Закінчив НУ “Львівська Політехніка” за спеціальністю “інженер електронної техніки”.