Мосійчук Ігор Володимирович

Народний депутат Верховної Ради 8 скликання. Депутат Київської міської ради 7 скликання. Блогер та колишній журналіст. Фігурант антикорупційних розслідувань.

У 2024 році Мосійчук поширював російські наративи про начебто "нелегітимність" президента Володимира Зеленського.

У тому ж році Центр протидії дезінформації додав TikTok-акаунт Ігоря Мосійчука до списку каналів, що поширюють російську пропаганду.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Мосійчук критикував владу України, через що його цитати активно використовували російські пропагандистські медіа.

Зокрема він заявляв, що "влада сама винна у війні" і що війни можна було уникнути дипломатичним шляхом. Окрім цього Мосійчук переконував, що влада України "бреше про обстріли".

У 2020 році Мосійчук поширював фейки під час пандемії коронавірусу, зокрема він повідомляв про те, що лікарні в Україні не приймають пацієнтів, старших за 60 років. Згодом він спростовував цю заяву.

Окрім цього Мосійчук казав, що в Україні працюють "біолабораторії США", у яких зберігають штами смертельних вірусів.

У 2019 році невдало балотувався до Верховної Ради 9 скликання по 94 округу (Київська область) як безпартійний самовисуванець.

У 2017 році біля входу в будівлю телеканалу Еспресо-ТВ спрацював закріплений на припаркованому поряд мотоциклі вибуховий пристрій, внаслідок вибуху постраждав Ігор Мосійчук. Правоохоронці кваліфікували подію як терористичний акт, а сам Мосійчук казав, що це була спроба замаху на нього.

У 2015 році з Мосійчука зняли депутатську недоторканність та він був заарештований в рамках кримінальної справи про вимагання хабаря. Наступного року Верховний Суд України визнав арешт Мосійчука незаконним, а Генеральна прокуратура України відкликала своє подання на арешт.

У 2015 році невдало балотувався на посаду Київського міського голови від “Радикальної партії Олега Ляшка”, проте ще до виборів зняв свою кандидатуру.

У 2014 році був обраний народним депутатом Верховної Ради 8 скликання від “Радикальної партії Олега Ляшка” (№9 у списку). Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. 

Був неодноразово помічений за кнопкодавством, прогульник засідань Верховної Ради 8 скликання.

До травня 2019 року був заступником лідера “Радикальної партії Олега Ляшка”, проте вийшов з партії.

У 2014 році був депутатом Київської міської ради за списком “Радикальної партії Олега Ляшка”. Після обрання до Верховної Ради склав мандат.

У тому ж році був заступником командира батальйону “Азов” зі зв’язків з громадськістю, проте згодом залишив посаду зі скандалом. У серпні 2014 року Мосійчук повідомив, що батальйони "Азов" і "Шахтар" зайшли в Донецьк. Згодом тодішній заступник голови Дніпропетровської ОДА Борис Філатов заявив, що через допис Мосійчука батальйони втратили бійців.

Це підтвердив один з бійців "Азову" в інтервʼю виданню "Полтавщина" – він звинуватив Мосійчука в піарі, через який вони втратили людей. Сам Мосійчук казав, що пішов з посади "через тиск олігарха Ігоря Коломойського".

У 2013 році балотувався на посаду Васильківського міського голови від партії “За Україну!”. 

У 2012 році невдало балотувався до Верховної Ради 7 скликання за 94 округом (Київська область) від Конгресу Українських Націоналістів, був членом партії. 

З 2011 до 2014 року разом з іншими так званими “васильківськими терористами” перебував у Лук'янівському СІЗО. Визнаний політв’язнем та реабілітований рішенням Верховної Ради у 2014 році.

З 2011 року обіймав посаду члена Виконавчого комітету Соціал-Націоналістичної Асамблеї та був Головою пресслужби СНА, у 2010 році був одним із засновників цієї організації. 

У 2010 році був обраний депутатом Васильківської міської ради за 20 мажоритарним округом від партії “За Україну!” як безпартійний. 

З 2006 року був головним редактором газети “Вечірній Васильків”.

У 2002-2005 роках співпрацював з очолюваною В’ячеславом Білоусом організацією “Спілка офіцерів України”, брав участь в акціях протесту проти влади Леоніда Кучми. 

У 2002 році на парламентських виборах був довіреною особою Білоуса, що балотувався за мажоритарним округом у Полтавській області. 

У 2000 році разом з ексмером Лубен Василем Коряком видавав газету “Тихий жах”, що гостро критикувала Леоніда Кучму.

У 1998-2004 роках був членом Соціал-національної партії України, вийшов з неї, коли вона перетворилась на ВО “Свобода”. 

У 1996 році був співредактором газет “Наше слово” та “Наш край” у Полтаві та помічником-консультантом у народного депутата України Юрія Тими. 

У 1994-1998 роках був членом УНА-УНСО. 

З 1993 року видавав у Лубнах (Полтавська область) газету “Хлібороб”, займався українізацією місцевих бібліотек.

Має середню освіту.

Народився 5 травня 1972 року місті Лубни, Полтавська область.